ПОВЕРНУТИ З НЕБУТТЯ

Автор: Дученко

Дата: 2020-05-12

За роки Другої світової війни пропало безвісти понад 4 мільйони воїнів Червоної армії. Серед них – сотні тисяч українців (точна кількість невідома). Але разом з тим не всі вони пропали безвісти в жорстоких боях. Доля частини з них загубилася у великій масі штабних донесень про безповоротні втрати особового складу, а нерідко - просто у незадовільному обліку і штабному хаосі про втрати.
У зв’язку з цим було видано секретний наказ Народного комісара оборони СРСР від 07.03.1945 № 043 “Про незадовільну роботу по обліку загиблого і пропалого безвісти рядового и сержантського складу і заходах по її покращенню”. В результаті перевірки відповідного управління Наркому оборони було встановлено, що в ньому відсутній елементарний порядок у прийомі, обліку і розгляду отриманих листів. Діяла неправильна практика віднесення військовослужбовців до числа пропавших безвісти тільки тому, що вони втратили зв'язок зі своїми сім’ями.
Додам від себе, що крім того штабними військовослужбовцями (пошуківці про це знають)) часто допускалися помилки при написанні прізвищ, назв населених пунктів та інші і це тепер створює додаткові труднощі у пошуковій роботі. Так, займаючись пошуком Дученка Петра Тодосійовича, уродженця с. Шевченково Житомирської області виявив 5 помилок у його архівних документах. Прізвище зазначалося як Дудченко, Дутченко; по батькові вказувалося Федосеевич, Федорович; неправильно зазначена дата нагородження медаллю.

ВОНИ НЕ ПРОПАЛИ БЕЗВІСТИ – ЇХ ДОЛІ ВСТАНОВЛЕНО

Виходячи із вищесказаного, нещодавно вирішив частково дослідити питання пропавших безвісти воїнів по Малинському району Житомирської області (моя мала Батьківщина). Для цього перш за все через “Книгу Пам’яті України.
Житомирська область” том 6 (Житомир, 1995) встановив загальну кількість пропавших безвісти по зазначеному району. Їх виявилося 2617. Ну, а далі розпочав пошукову роботу через різні бази даних, розміщених в інтернеті (мова про них піде пізніше).
Перед тим як поінформувати читачів про деякі результати своєї роботи хочу зазначити, що редакційною колегією Книги Пам’яті, окремими представниками ветеранських організацій і зокрема, Семеновим Кирилом Олександровичем, Солдатовим Олексієм Федоровичем, Ковальчуком Олексієм Григоровичем, керівником Житомирського обласного відділення “Книги Пам’яті“ Барало Раїсою Володимирівною проведена велика робота по збору і опрацюванню отриманих матеріалів. За це їм щира подяка. Результати моєї роботи у певній мірі відрізняються від інформації, викладеної у Книзі Пам’яті. Пояснюється це тим, що на сьогоднішній день набагато ширша пошукова база, причому електронна, і в ній розміщені невідомі раніше документи. Поки що перепровірив інформацію по майже 70 пропавших безвісти воїнах. Виявилося – 12 з них не пропали безвісти.
Встановлено місце поховання їх. Крім того, встановлено імена і місце поховання ще 17 воїнів, які взагалі не зазначені у Книзі Пам’яті. Також два солдати, як виявилося, залишилися живими хоч за деякими архівними документами вони загинули.
З 12 воїнів, які вважалися пропавшими безвісти, 6 із смт Чоповичі та ближніх сіл. Всі вони були призвані на службу у 148 стрілецьку дивізію 20.11.1943 і всі загинули 22-26.02.1944 у м. Шепетівка Хмельницької області та навколишніх селах.
Окремо хочу зупинитися на долі Дученка Петра Тодосійовича, (з цієї ж категорії воїнів) 1921 року, молодшого лейтенанта, командира взводу 88 гвардійської стрілецької дивізії, уродженця с. Шевченково.
На військову службу він був призваний у 1940 році після закінчення 1 курсу електромеханічного технікуму Народного Комісаріату шляхів сполучення (залізничний технікум). Воював відважно. 30.06.1943 його було нагороджено медаллю “За бойові заслуги” за те, що у травні на річці Сіверський Донець, не злякавшись переважаючих сил противника вогнем із автомата безстрашно відбивав його атаки.
За сумлінне виконання військових обов’язків його було призначено командиром відділення та присвоєно звання молодшого сержанта. Вже 17.07.1943 він на чолі свого відділення першим увірвався в населений пункт (у наказі не зазначено який – авт.) і знищив 4 фашистських автоматників, за що 18.08.1943 був нагороджений медаллю “За відвагу”.
В листопаді 1943 року Петра Дученка було направлено на місячні фронтові офіцерські курси після закінчення яких він отримав звання молодшого лейтенанта. На жаль, воювати йому не довелося довго. 21.01.1944 він загинув у Дніпропетровській області.
Так по крупинках вдається встановлювати долю воїнів. Іноді вона особливо трагічна. В ході пошукової роботи ознайомився з вироком військового трибуналу 226 стрілецької дивізії згідно якого у грудні 1943 року двох військовослужбовців Малинського району (уродженців с. Королівка) було засуджено до вищої міри покарання – розстрілу, а двох (уродженців с. Лумля того ж району) до 10 років позбавлення волі. З етичних міркувань їх прізвищ не буду називати. Через Управління Служби безпеки України в Житомирській області намагався уточнити за що були винесені такі сурові покарання але інформація по них відсутня. Єдине, що вдалося уточнити, так це те, що вони не служили в поліції, не співпрацювали з ворогом. Від себе скажу, що вироки іноді виносилися не відповідно характеру та ступеня тяжкості злочину, особливо, що стосується направлення у штрафні підрозділи. Але тема штрафних рот і батальйонів, то окрема тема.

ШУКАТИ І ЗНАХОДИТИ

Для воїнів, які пропали безвісти, то жорстокий вирок долі, а для нас це священний обов’язок докласти всіх зусиль щоб вияснити їх долю. Саме тому звертаюся до всіх небайдужих громадян України провести таку роботу за місцем проживання, починаючи з пошуку своїх родичів за необхідності, родичів знайомих. Провести перепровірку інформації з Книг Пам'яті щодо пропавших безвісти воїнів у своїх районах. Карантин у зв'язку з коронавірусом служить певним позитивним фактором у цій роботі.
Ефективно в цьому напрямку могли б попрацювати колективи шкіл. Пошукову роботу у школах можна організувати у рамках акції “Воїнів імена повернемо з небуття”. Для початку скажу, що згадану роботу слід проводити поетапно: 1. пошук інформації через електронні бази даних; 2. у випадку отримання позитивних результатів поінформувати місцеві органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, та родичів воїнів, долю яких вдалося встановити; 3. пошук інформації про можливі нагороди воїнів через веб-сайт “Подвиг народу”.
При бажанні пошуковою роботою через інтернет може зайнятися будь-хто. Потрібно мати лише навички роботи з комп’ютером та таку неодмінну, на мій погляд, якість як наполегливість і керуватися принципом: ніколи бажаний результат не видавати за дійсний. Не завжди буде позитивний результат, але головне не втрачати оптимізму у подальшій пошуковій роботі. Житель м. Києва Сергій Бількевич тривалий час не міг знайти місце поховання свого прадіда Мелешка Михайла Федоровича. Було відомо, що він загинув на війні але невідомо де. Завдяки немалим зусиллям Сергій все ж у 2017 році знайшов у с. Жилинці Шепетівського району Хмельницької області братську могилу, в якій похований і його прадід. Він розшукав список воїнів, похованих у цій могилі, і більше того – разом зі своєю мамою Аллою Володимирівною у 2018 році за свої кошти встановив пам’ятник, на якому викарбувані знайдені імена всіх воїнів. Дуже благородний вчинок і заслуговує на велику повагу та похвалу. Якось житель м.Києва Михайло Кудря попросив мене знайти місце поховання його далекого родича. Було відомо тільки його прізвище: Сердюк і що він уродженець Овруцького району Житомирської області. Зайшов на веб-сайт ОБД “Меморіал” і мені відкрився список із 7474 осіб. Виникла задача надскладна і з невідомим кінцевим результатом. Все ж вирішив переглянути декілька десятків сторінок і таки знайшов інформацію по Сердюку Опанасу Костянтиновичу, який і виявився розшукуваною особою. Це вже результат тільки удачі.
Важлими джерелами інформації для проведення пошукової роботи є наступні веб-сайти:

об’єднаний банк даних “Меморіал” http://www.obd-memorial.ru;
“Книга Памяті” України https://memory-book.ua/;
“Солдат.ru”: http://soldat.ru.
“Подвиг народу” http://podvignaroda.ru (інформація про нагороди)
електронна база даних військовополонених Центру документації при Об’єднанні “Саксонські меморіали в пам’ять жертвам політичного терору”, Дрезден, Німеччина:
http://www.dokst.ru/node/1132 та деякі інші.

Кожний пошуківець їх добре знає, а пишу для тих, хто захоче зайнятися пошуковою робото Мені особисто, і до того ж постійно, надає велику практичну допомогу провідний науковий співробітник Національного музею історії України у Другій світовій війні Володимир Ругаль, за що я йому дуже вдячний.
Нещодавно один знайомий сказав мені: “Закінчуй ти займатися “совєтською” війною і переключайся на сучасну”. Відповів йому, що Друга світова війна – то війна мого дядька Дученка Миколи Івановича, який пропав безвісти на фронті і місце поховання якого мені вдалося знайти в Польщі. Друга світова війна – то війна мого діда Дученка Івана Павловича, який теж пропав безвісти і якого мені ще не вдалося знайти, а відтак і війна та для мене не закінчилась... Та й взагалі пошуківці працюють під девізом: “Війна не завершена, поки не похований останній солдат”.
Для тих, хто стверджує, що пошукова робота часів Другої світової війни “не на часі” повинен також в черговий раз наголосити (постійно говорю і пишу про неї): цю роботу ми повинні проводити ще активніше доки є співвітчизники, та й громадяни інших країн, які можуть нам надати якусь інформацію для збереження правди про війну, і громадяни, яким ми можемо допомогти у встановленні долі їх родичів.
А що стосується нинішніх захисників України – полеглих і живих, то я схиляю низько голову перед ними, як і завжди, коли пишу про героїв минулої війни. До того ж, мої колеги - пошуківці, займаючись питаннями пошуково-меморіальної роботи часів Другої світової війни, не стоять осторонь і сучасної війни в Україні. Багато з них вже брали участь у війні на Донбасі, причому добровільно. Це, зокрема, члени ВГО «Закінчимо війну» А.В. Дроздов із Києва, А.В. Савчук із Житомира та багато інших. А.В. Дроздов нагороджений орденом «За мужність» 3 ступеня (про нього я вже писав, але не можу не згадати знову тому, що це надзвичайно мужня, сильна духом і в тій же мірі скромна людина). Частина пошуковців працює волонтерами, зокрема, члени Житомирської обласної громадської організації «Історико-патріотичне об’єднання «Пошук» на чолі з О.В. Ловинюком. Член зазначеної громадської організації Я.Я. Грищук із Овруча 48 разів побував на Донбасі з волонтерською місією, за що нагороджений орденом «За мужність» 3 ступеня.

Член Всеукраїнської громадської організації
“Закінчимо війну”
Борис Дученко,

м.Київ

Просмотров: 44