Навигация



Август
Пн   5 12 19 26
Вт   6 13 20 27
Ср   7 14 21 28
Чт 1 8 15 22 29
Пт 2 9 16 23 30
Сб 3 10 17 24 31
Вс 4 11 18 25  

 

ЗНАТИ, ПАМ’ЯТАТИ ТА ШАНУВАТИ ПОДВИГИ ЗАХИСНИКІВ БАТЬКІВЩИНИ

Дата добавления: 2019-06-22

Автор: Борис Дученко

Телеканал «Інтер», телемарафон 09.05.2019

Україна має багатовікову історію, чимало сторінок якої наповнено боротьбою українського народу за свою свободу та незалежність.

На різних її етапах всілякі вороги намагалися захопити благодатні землі, на яких проживали наші предки, та підкорити їх. Нерідко їм це вдавалося, щоправда на якийсь більший чи менший історичний період, оскільки наші волелюбні пращури ніколи не припиняли боротьбу із загарбниками.

Ось і в теперішні дні нашим воїнам випала доля боронити рідну землю на Сході і виконують вони військовий обов’язок з честю. Нещодавно випадок звів мене з учасником операції об’єднаних сил командиром зенітно–артилерійської батареї Національної гвардії України старшим лейтенантом Данилом Сергійовичем Борисенком. На війні він з липня 2014 року. Спочатку воював у складі Збройних сил України. Брав участь у боях біля населеного пункту Металіст та на Світлодарській дузі. З червня 2016 року за контрактом служить у Національній гвардії.

Його дід Борисенко Д.М. та батько Борисенко С.Д. були відомими вченими-математиками. Мабуть міг стати хорошим математиком і Данило, але життя внесло корективи і він став військовим, оскільки, будучи справжнім патріотом, не міг стояти осторонь сучасної війни.

До всіх захисників Батьківщини – живих, загиблих і померлих відношуся з повагою та пошаною і вважаю, що всі вони заслуговують на вічну пам’ять. Однак, займаючись вже чимало років пошуковою роботою часів Другої світової війни, основну увагу приділяю висвітленню у засобах масової інформації мужності та героїзму учасників якраз цієї війни. Категорично не сприймаю дуже популярну нині тезу, яка часто звучить у різних сферах життя нашого суспільства і яку мені теж часто нав’язують у пошуковій роботі: «Не на часі». Один із аргументів проти цієї тези у пошуковій роботі – матеріал, який пропонується читачам нижче.

ІСТОРІЯ ОДНОГО ПОШУКУ

У січні цього року, до мене звернулася секретар Чоповицької територіальної громади Житомирської області Дєньгаєва Ніна Олександрівна. Знаючи, що я займаюся пошуковою роботою, попросила розглянути лист, який надійшов із Грузії від Георгія Шенгелії. У своєму листі Георгій просив допомогти знайти родичів загиблого українського солдата, уродженця села Скурати Чоповицького району (нині Малинський район – авт.) Анатолія Недашківського, який у березні 1944 року ціною свого життя врятував життя його діду Амбросію Шенгелії. За словами діда, Анатолій вогнем із кулемета прикрив його і дав можливість застрибнути в окоп. Його ж самого куля ворожого снайпера вразила під каску – прямо в лоб.

До свого листа Георгій Шенгелія долучив копію архівного документа, в якому зазначалося, що Недашківський Анатолій пропав безвісти в липні 1944 року. Інформація, отримана з цього документа, протирічила тому, що розповідав дід Георгію. Анатолій не пропав же безвісти, а загинув на очах у своїх бойових побратимів. Виникло логічне завдання: перед тим як шукати родичів Недашківського Анатолія потрібно було перш за все ідентифікувати його особу. Для цього вирішив пошукати інформацію про Недашківського Анатолія в інших джерелах.

Однак пошуки у Малинсько-Радомишльському, Олевському райвійськкоматах, а також у Чоповицькій, Скуратівській, Недашківській та Морозівській територіальних громадах Житомирської області результатів не дали. Єдине, що вдалося, – у списках загиблих у роки Другої світової війни воїнів-односельчан Морозівської територіальної громади було виявлено прізвище Недашківського Анатолія Пилиповича і більше ніякої інформації. Одночасно займався пошуками інформації через узагальнену базу даних «Меморіал» та за місцем загибелі солдата. Місце загибелі Анатолія Недашківського, хоч і не зовсім точно, вдалося дізнатися із щоденника Амбросія Шенгелії, який він вів під час війни і в якому 31 березня 1944 року записав: «Сегодня мне спас жизнь Недашковский Анатолий». У наступному записі Амбросій зазначив, що його військовий підрозділ брав участь у боях за населені пункти Михайлівка та Дунаєв…(останні букви цього населеного пункту неможливо було прочитати). Через інтернет довідався, що в Україні дуже багато населених пунктів під назвою Михайлівка, але разом з тим лише одне місто Дунаєвці – районний центр у Хмельницькій області недалеко від якого знаходиться і село Михайлівка.

Георгій Шенгелія, м. Тбілісі.

До подальших пошуків підключив голову ветеранської організації Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дунаєвецькому районі Слабінського Миколу Олександровича, який дуже швидко повідомив мені, що за архівними даними райвійськкомату у братській могилі села Голозубинці числяться похованими два однофамільці: Недашківській Анатолій Костянтинович і Недашківській Анатолій Трохимович, обидва 1922 року народження і обидва уродженці села Дмитрівка Бердичівського району Житомирської області, з однією різницею - Анатолій Костянтинович загинув 30.03.1944 року, а Анатолій Трохимович – 31.03.1944 року.

Стало зрозуміло, що я вийшов на потрібний напрям пошукової роботи. Впевненість зросла після того, як внук грузинського солдата Георгій на мій запит, звідки він взяв інформацію щодо запропонованого ним до пошуку родичів Недашківського Анатолія, відповів: інформацію йому не дід дав, а він сам знайшов через інтернет - узагальнену базу даних «Меморіал». Іншими словами кажучи, не маючи досвіду пошукової роботи, він несвідомо направив мене по хибному шляху пошуку зовсім іншої особи. Звідки йому було знати, що це прізвище поширене в Україні, а в Малинському районі Житомирської області навіть с.Недашки є в якому зазначене прізвище носить багато жителів.

Однак і досягнутими результатами ніяк не можна було задовольнятися. Мало того, що виявилося два однофамільці з одного і того ж села і близькою датою загибелі, то ще й в Книзі Пам’яті Дунаєвецького району дати загибелі Недашківських зазначені навпаки, ніж у документі райвійськкомату. Виникло чергове логічне питання: то який же Анатолій врятував життя Амбросію Шенгелії?

Подальша робота все більше звужувала коло пошуку. Голова Гришківецької територіальної громади Бердичівського району (у роки війни село Дмитрівка, звідки призивалися в армію Недашківські – авт.) Лісова Ірена Леонідівна на мій запит повідомила, що в списку загиблих односельчан є прізвище Недашківського Анатолія Костянтиновича. Його родичів не вдалося розшукати. Прізвище другого Недашківського - Анатолія Трохимовича відсутнє у списках.

Дуже важливою для мене мала стати інформація про Недашківських із фронтового донесення про безповоротні втрати, яку спочатку не вдалося отримати через інтернет - узагальнену базу даних «Меморіал». Вдалося це лише через прізвище зовсім іншого воїна, який загинув разом з ними. Як виявилося, раніше я не зміг знайти необхідну інформацію, оскільки у написанні прізвища була допущена помилка – замість «Недашковский» зазначено «Недошковский» (неправильне написання прізвищ – дуже розповсюджена помилка у фронтових документах разом із помилками у назвах населених пунктів – авт.).

У вищевказаному фронтовому документі зазначено, що «…Недошковский Анатолий Константинович, стрелок 606 стрелкового полка 317 стрелковой дивизии убит 31.03.1944 года в селе Красное Каменец-Подольской области (нині Хмельницької області – авт.) и похоронен в селе Демьянковцы…» (після війни був перепохований у селі Голозубинці – авт.). Будь-яка інформація щодо Недашківського Анатолія Трохимовича відсутня у цьому документі.

Для більшої впевненості уточнив у якому підрозділі воював грузинський солдат Амбросій Шенгелія. Виявилося, що в тому самому, що й Недашківський Анатолій.

Так було ідентифіковано особу рятівника Амбросія Шенгелії, але не знайдено його родичів. Шансів на позитивний результат, з урахуванням негативної відповіді голови Гришківецької територіальної громади за місцем, як вже зазначалося, його призову в армію було мало. І все ж звернувся за допомогою до директора Дмитрівської загальноосвітньої школи 1–2 ступенів Бердичівського району Гостяєва Юрія Михайловича. Наступного дня Юрій Михайлович зателефонував мені і дав номер мобільного телефону племінника Анатолія Недашківського – Недашківського Петра Пилиповича. Виявилося, що вчителька цієї школи Муравицька Валентина Нарцизівна знала Петра Пилиповича особисто.

Кожний пошук має свої особливості. Особливістю цього стало те, що довелося займатися ще й ідентифікацією осіб на фото. У родичів Анатолія Недашківського збереглося його фото у 13-річному віці, фото його брата Пилипа у віці більше ніж 30 років та колективне (розміщене нижче) військовослужбовців і двох цивільних осіб. Родичі стверджували, що на колективному фото у другому ряду крайній зліва молодий чоловік - Анатолій або Пилип. Довелося звернутися за допомогою до фахівців експертно-криміналістичних служб, зокрема, Житомира, Харкова та Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України. Завдяки їм, була установлена істина: підліток Анатолій і крайній зліва у другому ряду на колективному фото молодий чоловік - одна і та ж особа. Користуючись нагодою, хочу щиро подякувати експертам за проведену роботу. Повинен подякувати також і працівникам Національного музею історії України у Другій світовій війні за надану допомогу у проведенні пошукової роботи. До речі, вони постійно надають мені допомогу у цій роботі.

ВОЮВАВ ЯК ГЕРОЙ І ЗАГИНУВ ГЕРОЙСЬКОЮ СМЕРТЮ

Відразу ж зателефонував Недашківському Петру Пилиповичу і розповів про пошуки Георгієм Шенгелією родичів Анатолія Недашківського і про свою пошукову роботу.

Недашківський Петро поділився своєю інформацією. Він розповів, що Анатолій 1922 року народження. До війни працював на Бердичівському заводі з переробки шкіри. Не був одружений. У нього був брат Пилип (батько Недашківського Петра – авт.) і двоє сестер: Неокардія і Марія. Батько Костянтин (по батькові невідомо – авт.), мати Василиса Кузьмівна. Батько загинув у роки війни біля свого будинку від розриву снаряда, мати померла.

Близькі родичі знали де похований Анатолій. Після війни Пилип їздив на могилу брата. Однак, вони не знали про його бойові подвиги. Не знали і про те, що він нагороджений орденом Слави 3-го ступеня. Все це та деяку іншу інформацію, мені вдалося дізнатися із його нагородного листа, знайденого через веб-сайт «Подвиг народу».

У нагородному листі зазначено, що рядовий, кулеметник Недашківський Анатолій Костянтинович був призваний на військову службу 10 січня 1944 року. В наступальних боях з 7 по 12 березня 1944 року за населені пункти Сміла, Уланів, Широка Гребля показав виняткову мужність і відвагу під час виконання поставлених перед ним бойових задач.

Другий ряд, 1-й зліва Анатолій Недашківський, 1940 рік.

У боях за село Чеснівку Вінницької області рядовий Недашківський отримав завдання знищити кулеметне гніздо противника. Ризикуючи життям, він підповз до кулемета і знищив його гранатою, після чого відкрив шквальний вогонь по ворогу зі свого кулемета . Під час цього бою Анатолій першим увірвався в село, знищивши 4 фашистів. Незабаром в бою за створення плацдарму на правому березі річки Буг Недашківський Анатолій в числі перших форсував річку та знищив 7 гітлерівців. За всі ці подвиги 24.03.1944 він і був нагороджений орденом Слави 3-го ступеня. Але воювати йому не довелося довго. Як вже зазначалося, 31.03.1944 він загинув, рятуючи свого товариша Амбросія Шенгелію. Мабуть і орден не встиг отримати. Менше трьох місяців воював Анатолій, але проявив себе мужнім та сміливим воїном.

Нещодавно його племінник Петро Недашківський разом зі своєю дружиною Людмилою Михайлівною та дочкою Оленою Петрівною побували на могилі свого героїчного родича та поклали квіти.

ЦІНОЮ ЖИТТЯ УКРАЇНСЬКОГО СОЛДАТА РОЗКВІТЛА СІМ’Я ГРУЗИНСЬКОГО

А як же склалася доля врятованого Анатолієм Недашківським Амбросія Шенгелії? Амбросій пройшов усю війну. Як і Анатолій, воював сміливо та відважно. Повернувся додому з бойовими нагородами. Все повоєнне життя працював у школі вчителем історії, директором школи у Ванському районі (Західна Грузія). Помер у 1988 році. Його дружина Маріам Олександрівна працювала вчителькою початкових класів. У них залишилася велика родина: син Юрій, троє дочок Венера, Катерина, Ізольда, 9 внуків і 22 правнуки.

Амбросій Шенгелія,березень 1945 року.

Син Катерини Бабунашвіли Георгій Таріэлович служив військовим аташе Грузії у Німеччині. Чоловік Ізольди Шубладзе Тенгіз Шалвович теж був військовим, генерал, засновник Національної військової академії Грузії. Правнук Амбросія Шенгелії Реваз Насідзе – кіноактор. Знімається у популярних грузинських кінофільмах і телевізійних серіалах. У 2015 році знімався у телевізійному серіалі, присвяченому Другій світовій війні, який називається «Керч – втрачені герої». Спочатку режиссер Леван Дабрундашвілі запропонував Ревазу зіграти роль німецького солдата, але коли той розповів йому про свого прадіда, режисер, розчулений історією врятування грузинського солдата, запропонував кіноактору зіграти роль свого діда і вставив цей епізод у сценарій.

Георгій Шенгелія надіслав мені фрагмент із зазначеного фільму, в якому солдат біля могил загиблих воїнів зняв каску з одного хреста і читає на ній прізвище: «Недашковский», а інший (кіноактор Реваз Насідзе) додає: «Украинец». Хоч актори розмовляють грузинською мовою зазначені слова звучать зрозуміло. Так вдячні грузини увічнили пам'ять нашого героя. Крім того грузинське телебачення показало сюжет про цю історію. Грузинський інтернет-журнал Ambebi.ge також висвітлив її Ambebi.ge

Щодо самого Георгія Шенгелії, то він проживає у м.Тбілісі, одружений. Працює у сфері енергетики. Маючи щиру душу і благородне серце та виконуючи заповіт свого діда, він і зайнявся пошуками родичів українського солдата, щоб подякувати їм. Самому Амбросію Шенгелії, незважаючи на неодноразові спроби, після війни не вдалося знайти родичів фронтового товариша. Не вдавалося і Георгію впродовж 10 років хоч звертався у різні архіви, державні установи України, але врешті вдалося. Він не тільки знайшов родичів солдата, але й посприяв нам у відкритті інформації про подвиги нашого героя. Думаю, така його позиція щодо свого діда Амбросія Шенгелії та пам’яті Анатолія Недашківського заслуговує на глибоку повагу. Відтепер родичі двох солдат Другої світової війни – представники двох дружніх країн України і Грузії спілкуються між собою, використовуючи сучасні засоби комунікації.

Анатолій Недашківський загинув, віддав найдорожче – своє життя, але пам'ять про нього буде жити серед його родичів та великої родини врятованого ним грузинського солдата Амбросія Шенгелії.

вернуться назад;

 

 

 

 

Наш архив

Помощь сайту

U194257898049
R299379597058
Z121858383480