Навигация



Июнь
Пн   3 10 17 24  
Вт   4 11 18 25  
Ср   5 12 19 26  
Чт   6 13 20 27  
Пт   7 14 21 28  
Сб 1 8 15 22 29  
Вс 2 9 16 23 30  

 

ФРОНТОВІ І МИРНІ ДОРОГИ ПОДРУЖЖЯ НЕЧАЄВИХ

Дата добавления: 2018-12-20

Автор: Борис Дученко

Щодня з тривогою і в той же час з надією на краще слухаю повідомлення засобів масової інформації про бойові дії на сході України та захоплення кораблів в акваторії Азовського моря. З тривогою - оскільки може прозвучати інформація про чергові втрати наших захисників, а з надією – може втрат і немає, а саме головне – можливо нарешті прозвучить рішення ООН про введення в Україну миротворчого контингенту і нарешті з’явиться реальна можливість завершення цієї війни.

ЗІ ШКІЛЬНОЇ ПАРТИ – НА ВІЙНУ

Однак, сьогодні розповідаю читачам про минулу – Другу світову війну та її учасників - мешканця м. Києва полковника у відставці Нечаєва Івана Федоровича і його, нині покійну дружину, лейтенанта медичної служби Нечаєву Раїсу Іванівну.

Розповідаю про представників ветеранського корпусу тієї війни, оскільки з кожним днем їх стає все менше і менше, а от уваги їм, на мою думку та й думку самих ветеранів, з якими довелося спілкуватися, теж все менше приділяється. На передній план виступили теперішня війна і її ветерани. А нестачу уваги ветерани Другої світової війни переносять найважче. До труднощів у житті вони звикли, з хворобами змирилися з урахуванням віку, а от дефіцит спілкування і доброго слова – то найбільші проблеми для них. Важливу роль тут могло б відіграти молоде покоління.

Саме тому та для збереження правди про війну наша громадська організація започаткувала безстрокову Всеукраїнську пошукову роботу «Мій прадід – учасник

Другої світової війни», з ходом якої можна ознайомитися на нашому веб-сайті за посиланням: http://stop-war.org.ua/view_news14.php?id=61.

Герой моєї розповіді Іван Нечаєв у червні 1941 року закінчив Скворцовську середню школу у Тверській області.

Успішно склав всі 11 іспитів (нині в рамках зовнішнього незалежного оцінювання, як відомо, випускники здають тести лише з трьох дисциплін). Велика увага приділялася військовій підготовці. Іван і тут мав хороші результати, за що був нагороджений нагрудними знаками «Готов к труду и обороне СССР», «Ворошиловский стрелок» та іншими. Такі юнаки користувалися особливою повагою серед однолітків, особливо серед дівчат. Іван планував стати зв’язківцем. Інтерес до цієї професії у нього викликав його хрещений батько Журавльов Іван Федорович, який працював зв’язківцем у райцентрі – м. Торопець. Але зв’язківцем Івану судилося стати на війні.

22 червня 1941 року нацистська Німеччина напала на СРСР, а вже 6 липня Іван Нечаєв року був мобілізований у ряди Червоної армії. Для Івана, так само як і для багатьох тисяч недавніх випускників загальноосвітніх шкіл, розпочався ще один, найважчий у їхньому житті екзамен - екзамен на зрілість і мужність.

Відразу після мобілізації Іван разом з групою новобранців пішки здійснив 500 кілометровий марш від міста Торопець Тверської області до м. Димитрова Московської області. Пересування новобранців пішки було викликано нестачею залізничного транспорту, який був зайнятий підвезенням військ до лінії фронту, а дорогою назад евакуювалося у тил країни устаткування заводів та інше майно.

На розподільному пункті у м. Димитрові Іван Нечаєв був направлений у 139-й зенітно-артилерійський полк для оволодіння військовою спеціальністю радиста. Так незвичайно здійснилася його юнацька мрія.

Полк знаходився у передмістях Москви. Після закінчення навчання у лютому 1942 року Іван Нечаєв у складі 1078 зенітно-артилерійського полку прибув у м. Сталінград. З того часу він проходив службу на посаді радиста командного пункту полка. Брав участь у Сталінградській битві.

У червні 1942 року рядовий Іван Нечаєв був відряджений для навчання у Севастопольське зенітно-артилерійське училище, яке було евакуйоване в м. Уфу. Після закінчення училища у квітні 1943 року отримав направлення для проходження служби у 25-му танковому корпусі, у складі якого пройшов весь свій бойовий шлях до завершення війни.

УЧАСТЬ У ВИЗВОЛЕННІ УКРАЇНИ

Іван Нечаєв брав участь у Курській битві, потім у звільненні Правобережної України, зокрема, Київської, Житомирської, Хмельницької, Тернопільської, Львівської, Івано-Франківської, Чернівецької та Закарпатської областей. Одні бої змінювалися іншими, але серед них були такі, які виділялися особливою напруженістю та жорстокістю, і зокрема бій за станцію Чоповичі (нині с. Пристанційне) Житомирської області у грудні 1943 року. До речі, якраз участь Нечаєва Івана Федоровича у цьому бою звела мене з ним у процесі пошукової роботи оскільки с. Пристанційне - моя мала батьківщина.

Битва за станцію Чоповичі мала особливе - стратегічне значення, оскільки фашистські загарбники, відкинуті до м. Житомира, перейшли в контрнаступ і хотіли повторно заволодіти м. Києвом. Якраз тут і проходила лінія фронту.

Гітлерівське командування кинуло у бій сили двох кращих танкових з’єднань – 1-ї танкової дивізії та 1-ї танкової дивізії СС «Лейбштандарт СС «Адольф Гітлер», в тому числі до 20 «тигрів». У тих боях брав участь танковий взвод «тигрів» гаупштурмфюрера Міхаеля Віттмана - німецького танкового аса, який особисто за три роки (до моменту загибелі у серпні 1944 році) знищив приблизно 138 радянських танків та самохідних гармат і увійшов у четвірку найуспішніших танкових асів Другої світової війни. Принагідно зазначу, що радянський танковий ас старший лейтенант Лавриненко Дмитро Федорович (до речі українець, хоч і народився в Краснодарському краї) знищив 52 ворожі танки – на перший погляд значно менше. Але треба мати на увазі, що він досяг цього результату за два з половиною місяці, причому під час відступу Червоної армії у 1941 році. Лише у 1990 році Лавриненку Дмитру Федоровичу було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Станція Чоповичі за період з 19 по 23 грудня 1943 року чотири рази переходила із рук в руки. Тільки за два дні боїв 20 і 21 грудня радянські війська підбили до 100 танків противника, 8 самохідних гармат, 11 бронемашин та знищили до 1000 гітлерівців. Командир танка Т-34 молодший лейтенант Вайсер Володимир Зельманович підбив 3 ворожих танки, 1 бронетранспортер та знищив до 50 фашистів, проте і сам згорів у танку. Посмертно йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Надзвичайну мужність та високий героїзм у бою за станцію Чоповичі проявив і командир протитанкової батареї старший лейтенант Єгоров Олександр Петрович. Він особисто підбив 4 танки, а його батарея знищила ще 7 танків. Олександр Єгоров загинув у цьому бою. Посмертно йому теж присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Переповідаючи спогади про ті бої Нечаєва Івана Федоровича не можу не додати від себе особисто про участь у них легендарної особи - командира кулеметного взводу лейтенанта Афанасьєва Івана Пилиповича з яким я познайомився через Волгоградську студію телебачення у жовтні 1974 року - напередодні 30-ї річниці з дня визволення України від фашистських загарбників. В грудні того ж року побував у нього в гостях у Волгограді.

Під час Сталінградської битви він майже весь час керував обороною будинку Павлова, відомого старшим поколінням зі шкільного курсу історії.

Сержант Павлов 28 вересня 1942 року разом з трьома бійцями зайняв оборону в одному з будинків, а вже 1 жовтня йому на підмогу прибув лейтенант Афанасьєв з 10-ма автоматниками, який більше 50 днів і керував обороною цього будинку. (після війни він написав про цей епізод свого бойового шляху книгу «Будинок солдатської слави»). Сержанту Павлову було присвоєно звання Героя Радянського Союзу, а його командир залишився без нагороди…

В бою за станцію Чоповичі вибув із строю один кулеметний розрахунок взводу лейтенанта Афанасьєва і він сам заліг біля кулемета та особисто знищив майже 40 ворожих солдатів. За це його було нагороджено орденом Червоної Зірки. Після війни в результаті контузії він втратив зір і лише в 1964 році сталося чудо - лікарі зуміли частково повернути йому зір.

Після боїв за станцію Чоповичі бойовий шлях Івана Нечаєва проліг через міста Новоград-Волинський, Рівне Дубно, Луцьк, Корець, Кам’янка - Бузька. В липні 1944 року на території Львівської області під час маршу на взвод лейтенанта Нечаєва напали фашистські автоматники. Атака була успішно відбита. Було знищено більше 30 і взято в полон 4 фашистів. За цей бій Іван Нечаєв отримав орден Червоної Зірки. Напередодні Львівсько-Сандомірської операції лейтенант Нечаєв був призначений командиром зенітної батареї.

ДОРОГАМИ ЄВРОПИ

А далі були жорстокі бої в Карпатах (на Дукельському перевалі), за звільнення Польщі, Чехословаччини. Нечаєв Іван Федорович брав участь у штурмі Берліна, у звільненні Праги. У боях за місто Кросно (Польща) Іван Нечаєв отримав поранення. Пройшовши курс лікування у госпіталі, повернувся у свій підрозділ і брав участь у подальших бойових діях.

На початку лютого 1945 року батарея лейтенанта Нечаєва збила 2 літаки противника та в наземних боях знищила 20 і взяла в полон 46 фашистських солдат і офіцерів. За вміле командування батареєю та проявлені мужність і героїзм він був нагороджений орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня.

25 квітня 1945 року в боях на підступах до Берліна Іван Нечаєв був контужений але поле бою не залишив і продовжував керувати бойовими діями батареї. За активну участь у тих боях лейтенант Нечаєв отримав орден Вітчизняної війни 1-го ступеня. Від Берліна 25-й танковий корпус, в якому воював Нечаєв Іван Федорович, був кинутий на допомогу повсталій Празі. Це були його останні бої. За участь у них він був нагороджений медаллю «За взяття Праги».

Вже після завершення Празької операції розвідувальна група 25-го танкового корпусу взяла в полон бувшого радянського генерала-зрадника, командуючого так званою «Російською визвольною армією», Власова. В особистому житті Івана Нечаєва наступного після взяття Праги дня відбулася подія, яка зіграла визначальну роль в його подальшому житті – він познайомився із своєю майбутньою дружиною Гордєєвою Раїсою. Два роки обоє служили у 25-й танковому корпусі, але не були знайомі. Лейтенант медичної служби Гордєєва проходила службу на посаді начальника аптеки. Одружилися вони у серпні 1945 року.

НА ВІЙСЬКОВІЙ СЛУЖБІ І НА ТРУДОВОМУ ФРОНТІ

Після закінчення війни Нечаєв Іван Федорович проходив службу у складі окупаційних військ в Угорщині та Німеччині. З січня 1948 року по травень 1960 служив у м. Києві у зенітно-артилерійському полку на посадах: командира батареї, начальника розвідки, заступника начальника штабу полку. У травні 1960 року полк перебазувався у м. Мукачево. Підполковник Нечаєв 4 роки виконував обов’язки командира зенітно-ракетного дивізіону цього полку. В березні 1964 року Нечаєв Іван Федорович звільнився із рядів Радянської армії та з сім’єю переїхав у м. Київ на постійне місце проживання. В подальшому, впродовж 50 років, Іван Федорович працював на Київському радіозаводі на посадах інженера, старшого інженера. Брав активну участь у громадському житті - 15 років обирався секретарем ради ветеранів Другої світової війни радіозаводу, в рядах якого нараховувалося понад 2000 ветеранів. Впродовж багатьох років обирався членом ради ветеранів Дарницького району м. Києва. Іван Нечаєв - ветеран космічної галузі України. За довголітню, сумлінну роботу у сфері космічної галузі йому присвоєно звання «Почесний працівник космічної галузі України»; іменем «Іван Нечаєв» названа зірка на небі. Ветеран нагороджений 6 орденами та 31 медаллю. Іван Федорович -почесний громадянин м. Новоград-Волинського та смт Чоповичі Житомирської області. До недавнього часу (нещодавно виповнилося 96 років) часто виступав перед учнями, студентами, жителями міст Київ, Новоград-Волинський, смт Чоповичі.

БОЙОВА ПОДРУГА І ВІРНА ДРУЖИНА

Нечаєва (Гордєєва) Раїса Іванівна народилася у 1923 році у Саратовській області у багатодітній сім'ї. У сім'ї було 6 дітей. Вона була 3 дитиною. У 1932 році від голоду помер батько, а в 1933 році - мати. Після смерті батьків її взяла на виховання сестра мами, яка проживала у м. Архангельську. Після закінчення школи Рая закінчила Архангельське фармацевтичне училище. Її участь у Другій світовій війні почалася у січні 1942 року, коли вона добровольцем пішла на фронт. Брала участь у Сталінградській битві у якості фельдшера. Під час відправки поранених у госпіталі неодноразово потрапляла під обстріли та бомбардування і одного разу була поранена.

Надалі службу проходила на Донському і Брянському фронтах. Брала участь у бойових діях на Курській дузі. З листопада 1943 року і до завершення війни виконувала обов’язки начальника аптеки 25 танкового корпусу у складі 1-го Українського фронту.

Брала участь у звільненні Правобережної України, Польщі, Чехословаччини, штурмі Берліна та звільненні Праги.

У липні-вересні 1944 року фельдшер Гордєєва у бойовій обстановці надала медичну допомогу близько 200 пораненим. 18.09.1944 року під бомбардуванням ворожої авіації холоднокровно і самовіддано займалася евакуацією поранених у безпечне місце. Після цього виносила медикаменти з палаючої будівлі санітарної частини. За ці дії вона була нагороджена медаллю «За відвагу». Після завершення війни, як вже зазначалося, Раїса вийшла заміж за однополчанина Івана Нечаєва. Розпочалося спільне довге і щасливе життя двох ветеранів війни, хоч було немало і труднощів, непростих життєвих ситуацій. В листопаді 1945 року лейтенант Нечаєва звільнилася із лав Червоної армії. В 1946 році Раїса народила сина Віктора, а в 1949 – доньку Тетяну. Все післявоєнне життя Нечаєва Раїса Іванівна працювала фармацевтом і зокрема з 1948 по 1978 рік в аптеках Дарницького району м. Києва. Померла Раїса Іванівна у 1987 році. Щодо її чоловіка, Івана Федоровича, то він нещодавно відзначив 96-й день народження. Було багато привітань, але найдорожчими були привітання сина Віктора, дочки Тетяни, трьох внучок: Марини, Раїси, Ірини та трьох правнучок: Ані, Насті, Даші. Я теж привітав ветерана від нашої громадської організації і щиро подякував за активну допомогу у проведенні пошуково – меморіальної роботи.

вернуться назад;

 

 

 

 

Наш архив

Помощь сайту

U194257898049
R299379597058
Z121858383480