Навигация



Ноябрь
Пн   5 12 19 26
Вт   6 13 20 27
Ср   7 14 21 28
Чт 1 8 15 22 29
Пт 2 9 16 23 30
Сб 3 10 17 24  
Вс 4 11 18 25  

 

ТАЄМНИЧІ ПРИКОРДОННИКИ ПІД ГОРОДИЩЕМ

Дата добавления: 2018-08-19

Автор: Олександр Назаров Голова правління ЧОО ВГО «Закінчимо війну»

Кілька років тому, почавши вивчати бої під Городищем літа 1941-го, я практично відразу зіткнувся з розповсюдженою проблемою. Виявляється, мої попередники, не маючи хоч яких архівних даних і досвіду в опитуванні свідків, зліпили усе, що відбувалося біля міста влітку-восени 1941-го року в один бій.

Для початку ми виокремили час і місце боїв 116 стрілецької дивізії. За словами єдиного поки що виявленого живого свідка бій прикордонників був тижнів за 2 по окупації міста нацистами. А партизанів одна з місцевих жительок бачила там уже у вересні-жовтні того-ж року.

На прохання голови спілки ветеранів-прикордонників Городищини С.М.Чеботарьова ми почали активніше займатись саме боєм прикордонників. Вивчивши газетні публікації періоду відкриття пам’ятного знаку та опитавши Євгена Черновола - керівника пошукового загону, що працював тут влітку 1990-го року, нами було встановлено, що вже на той момент не було жодного живого свідка поховання загиблих воїнів. Були лише свідчення зі слів інших свідків, на той момент вже померлих. А кожен, хто має досвід пошукової роботи чудово знає, якими “інформативними” є широко розведені руки такого свідка і сакраментальна фраза “десь тут”…

Як на мене, дещо передчасною була і привязка загиблих до Другого партизанського полку НКВС, адже учасники тогочасних пошуків з доказів мали лише невідомо ким, де і коли виявлені гільзи польського виробництва та свідчення місцевих жителів, що на момент бою зі сторони Старосілля чулися гарматні постріли, з чого чомусь було зроблено висновок, що то нацисти знищували оточені підрозділи цього полку.

З оперативних зведень Південно-Західного фронту не важко дізнатися, що єдиним днем у середині серпня, коли там могла чутися канонада - було 17-те число. Тоді нацисти почали наступ на позиції 116 стрілецької дивізії на фронті Велике Старосілля - Буда-Орловецька, та перейшли болото Ірдинь біля Вовчої гаті. Зрозуміло, що у тилу регулярної Червоної армії ніякий партизанський загін тоді воювати з нацистами не міг. З огляду на це варто критично оцінювати і решту свідчень тодішніх пошуковців-краєзнавців стосовно дій Другого партизанського полку НКВС.

І яким-же було моє здивування, коли в одному зі списків втрат 43-го резервного полку Прикордонних військ НКВС я виявив прізвище командира мінометного взводу цього полку, молодшого лейтенанта Матвієнка, який загинув саме 17 серпня 1941-го року під м.Городишем. З Іншого списку, де він рахувався зниклим безвісти, вдалося встановити ім’я та по-батькові загиблого – Іван Іванович. Цікаво, що виходячи з першого списку, попередні втрати підрозділ, де воював Матвієнко, поніс в районі с.Іванівка Уманського району, де воював проти нацистів разом з іншими підрозділами прикордонників та РСЧА.

Далі був досить складний пошук на місцевості з метою локалізації місця бою. Роботи проводились минулоріч пошуковцями Черкаського обласного осередку Всеукраїнської громадської організації «Закінчимо війну» на підставі дозволу Міністерства культури України №22-009-П/17 від 30 травня 2017 року. Після кількагодинного блукання лісом нам з пошуковцем Миколою Долгім вдалося відшукати місце початку бою. Як ми встановили, нацистам не вдалося відразу оточити і знищити загін. Місце закінчення бою поки-що не знайдене, але достеменно встановлено, що закінчився він за кілька кілометрів від початку, і найімовірніше у місці наближеному до пам’ятного знаку. Виходячи з того, що як мінімум один з його учасників вижив і дістався до своїх, знищити загін повністю нацистам також не вдалося.

Не можу не згадати про одну цікаву деталь. Тодішній хлопчак, який з друзями оглядав місце початку бою, повідомив мені, що ними було знайдено командирську пілотку з червоним кантом. В той-же час, зі слів краєзнавців, що записували свідчення очевидців до мене, до жінок, що були на полі край лісу, вийшло два командири. На одному з них був зелений кашкет, а інший не мав головного убору. Той, що був без кашкета, попрямував до залізниці, а інший повернувся до бійців, що займали оборону на узліссі. Можливо, без кашкета і був уцілілий старший лейтенант Красіков? Це звичайно припущення, але усяке могло бути.

У одному з одиночних окопів на місці початку бою нами було виявлено останки загиблого бійця. Виходячи з ґудзиків, він відносився до рядового чи молодшого командного складу НКВС чи Прикордонних військ НКВС. Нажаль, не ми перші його знайшли. Останки були дуже пошкоджені – з-під загиблого явно витягли «трилінійку», від якої лишилися лише металеві деталі прикладу. І хоча ми як могли пересіяли грунт, усім відомо, що після таких «пошуковців» шанси знайти медальйон чи фрагменти документів мізерні. Вдалося лише встановити, що загинув він від мінімум двох «парабелумівських» куль калібру 9 мм.

Наші роботи на цьому місці тільки почалися. Ситуація ускладнюється великою площею пошуку. Крім того, з’явилася інформація, що любителями «побігати з приладом» кілька років тому майже в тому-ж місці було також знайдено останки. Якщо вони традиційно були позбавлені усіх металевих речей, знайти їх буде дуже не легко. Але як би там не було роботи триватимуть.

Останки ж виявленого у минулому році бійця були ексгумовані та перепоховані у 77-ту річницю бою. Роботи проводилися на підставі дозволу Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті учасників антитерористичної операції, жертв війни та політичних репресій від 24.07.2018р. №41.

Кожен, хто мав справу з перепохованням знає, що клопіт із похованням одного бійця мало чим відрізняється від клопоту із похованням десяти. І не дивлячись на те, що все це відбувалося у моєму рідному місті, клопоту вистачало. Але як би там не було, в результаті усе пройшло непогано. Захід підтримали Городищенська районна державна адміністрація, Городищенська міська рада, Навчальний центр підготовки молодших спеціалістів Державної прикордонної служби України імені генерал-майора Ігоря Момота Центральний музей Державної прикордонної служби України, ГО «Об’єднання ветеранів-прикордонників Черкащини імені генерал-майора Ігоря Момота», Городищенська районна організація Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) та прикордонників запасу, Спасо-Преображенська парафія Черкаської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату.

Маємо надію, що протягом наступних років останки і решти захисників Городища літа 1941-го уникнуть розграбування та будуть перенесені з лісів чи яруг і знайдуть своє останнє упокоєння і належне вшанування.

вернуться назад;

 

 

 

 

Наш архив

Помощь сайту

U194257898049
R299379597058
Z121858383480