Навигация



Ноябрь
Пн   6 13 20 27
Вт   7 14 21 28
Ср 1 8 15 22 29
Чт 2 9 16 23 30
Пт 3 10 17 24  
Сб 4 11 18 25  
Вс 5 12 19 26  

 

ІМЕНА НА ОБЕЛІСКАХ

Дата добавления: 2017-03-02

Автор: Борис Дученко

Кожного разу, коли починаю писати про живих та полеглих воїнів Другої світової війни, схиляю голову і перед пам’яттю живих та полеглих воїнів сучасної війни на сході України, воїнів-афганців, воїнів, які брали участь в інших бойових діях.

До всіх ставлюся з однаковою повагою, адже кров, яку вони проливали і продовжують проливати, однакового кольору і її ціна однаково висока. Однаково важко їм було покидати домівки, своїх рідних йдучи на війну, не знаючи чи вдасться повернутися. А тому протиставлення чи виділення окремих категорій воїнів вважаю недопустимим.

При цьому я завжди згадую своїх давніх і добре знайомих жителів м. Києва - ветерана Другої світової війни полковника у відставці Нечаєва Іван Федорович (у 2016 році виповнилося 94 роки), нагородженого 6 орденами, близько 30 медалями та учасника бойових дій в Афганістані, учасника АТО Дроздова Анатолія Валерійовича, нагородженого орденом «За мужність» 3 ступеня за участь в обороні Донецького аеропорту.

А тепер по темі, винесеній у заголовок статті. Починаючи з квітня 2013 року, Всеукраїнська громадська організація «Закінчимо війну» проводить Всеукраїнську пошукову роботу за напрямом «Імена на обелісках». Суть цієї роботи полягає у звірці наявних у виконавчих органах місцевого самоврядування списків воїнів, загиблих та похованих у братських могилах сіл та міст України у роки Другої світової війни, з військовими донесеннями про втрати особового складу Червоної Армії, розміщеними на веб–сайті ОБД «Меморіал» архіву колишнього Міністерства оборони СРСР (кожного прізвища), виявленні раніше невідомих імен воїнів та вшануванні їхньої пам’яті.

Це велика проблема і тягнеться вона ще з часів війни. Наведу тільки один приклад. Відповідно до наказу командира 344 стрілецького полка 119 гвардійської стрілецької дивізії від 09.07.1944 №133 похоронна команда при похованні 8 – 10 чоловік зобов’язана була робити надписи на могилах тільки на 4-5 чоловік з додаванням слів «и другие» або «и еще 5 красноармейцев». Цей наказ базувався на розпорядженні керівництва Червоної Армії.

Крім того, облік втрат вівся ще гірше в перші роки війни, а тому фактичні втрати особового складу були, як мінімум, в два рази більші.

З метою завершення до 20-річчя Перемоги роботи із увічнення імен воїнів, загиблих в роки Великої Вітчизняної війни, Генеральний штаб збройних сил СРСР видав директиву № 322/10310 від 04.03.1965. Однак, зазначена робота не була проведена належним чином, інколи перепоховання проводилися символічно.

В 1965 році я був підлітком і добре пам’ятаю як напередодні Дня Перемоги в моєму селі Пристанційному (у роки Другої світової війни - станція Чоповичі) Малинського району Житомирської області проводилася реконструкція братської могили в центрі села. Батько мій Дученко Андрій Прокопович мурував постамент під пам’ятник, а дядько - Дученко Федір Іванович разом з іншими їздовими місцевого колгоспу «Перемога» возами возили останки воїнів із інших братських могил навколо села. Мене дуже вразило те, що останки лежали просто на возах і складали їх рядами у величезну яму. Ексгумацію проводили теж колгоспники і робили вони це так, як могли. В 2013 році за інформацією місцевої жительки Мойсієнко Марії Іванівни щодо неповного перенесення останків воїнів із могили, яка знаходилася на садибі Білошицької Валентини Олександрівни, пошуковці ВГО «Закінчимо війну» провели повторне обстеження місця поховання і підняли останки ще 4 воїнів.

Наявність зазначеної проблеми підтвердило історичне дослідження братської могили у с.Пристанційному (у роки Другої світової війни - станція Чоповичі) Малинського району Житомирської області, проведене автором цих рядків у рамках вищезгаданої пошукової роботи «Імена на обелісках».

Зокрема, в результаті звірки списків загиблих воїнів вдалося встановити 104 раніше невідомі імені воїнів, які не проходили за обліком Малинського райвійськкомату та Чоповицької селищної ради. Крім того, виявлено ще 70 невідомих імен воїнів, які загинули у сусідніх селах, а також усунуто подвійний облік місця поховання 169 військовослужбовців. У грудні 1943 року через станцію Чоповичі проходила лінія фронту – фашисти намагалися знову захопити втрачений Київ, а тому тут були і великі втрати особового складу, і безлад в їх обліку.

Необхідність, а разом з тим і ефективність цієї роботи підтверджує наступний факт. В списках загиблих воїнів Малинського райвійськкомату та Чоповицької селищної ради по с.Пристанційному числилося тільки два воїни, що загинули в 1941 році. Вже це мене здивувало, а далі в процесі пошукової роботи одне прізвище молодшого сержанта Ванюкова Михайла Михайловича, похованого в братській могилі зазначеного села, дозволило через веб–сайт ОБД «Меморіал» знайти донесення 62-ї стрілецької дивізії №4/080 від 25.08.1941 та виявити прізвища ще 42 воїнів, загиблих в цьому ж селі і 93 пропалих безвісти в районі цього села), які не значилися в списках Малинського райвійськкомату та Чоповицької селищної ради (більшість з них за свідченнями старожителів попала в полон). До речі, донесення це було написано штабним писарем від руки у звичайному зошиті в клітинку.

Встановлено також, що Герой Радянського Союзу Хмельов Павло Васильович за різними джерелами інформації вважається похованим у двох могилах в смт Чоповичі, в третій могилі на станції Чоповичі і у четвертій могилі - в с. Будиловка Радомишльського району згаданої області.

Три солдати - брати Грушко Петро Кирилович, Грушко Яків Кирилович, Грушко Іван Кирилович, імена яких було зазначено на надмогильній плиті на станції Чоповичі, залишилися живими і після війни жили в сусідньому Коростенському районі Житомирської області. Коли я розшукав їх сестру вона була неприємно вражена отриманою інформацією та повідомила, що всі брати вже померли і попросила усунути вказану недоречність, що й було зроблено.

Два воїни - Гераймович Йосип Степанович і Гераймович Андрій Карпович, імена яких зазначено на надмогильних плитах у смт Чоповичі, теж залишилися живі і після війни проживали у тому ж Коростенському районі, а Гераймович Федір Степанович, якого вважали похованим у смт Чоповичі, загинув у Німеччині і похований у Берліні в Трептов-парку.

Виявлено також ряд інших неточностей та протиріч.

До 70-річчя перемоги над нацизмом у Другій світовій війні у с. Пристанційне було організовано реконструкцію братської могили (встановлено 7 нових меморіальних плит) за рахунок спонсорів з урахуванням виявленої інформації. До святкування залучався естрадний оркестр Державної служби України з надзвичайних ситуацій.

Якщо провести роботу, аналогічну вищезазначеній, то подібні факти можна виявити по багатьох братських могилах всієї України.

В роки Другої світової війни пропав безвісти (за деякою інформацією загинув у Вінницькій області) Паламаренко Олексій Несторович, уродженець смт Макарів Київської області - рідний брат Паламаренка Анатолія Несторовича, народного артиста України, Героя України.

Провідний науковий співробітник «Національного музею історії України у Другій світовій війні. Меморіального комплексу» Рогаль Володимир Петрович на моє прохання знайшов в архівах повідомлення про загибель 17.01.1944 в с. Широка Руда Липовецького району Вінницької області Полошаренка Олексія Несторовича, уродженця смт Макарів. Допустивши, що це помилка у написанні прізвища, продовжив пошук.

У телефонній розмові працівник Липовецької райдержадміністрації повідомив, що такого населеного пункту в районі немає. Вирішив перевірити інформацію в Управлінні культури Вінницької обласної державної адміністрації. Завдячуючи небайдужості завідуючого сектором охорони культурної спадщини Потупчика Михайла Валентиновича, який знайшов в архіві карту Вінницької області 40-х років, було встановлено, що с. Широка Руда таки було і зникло воно як неперспективне з карти області після війни.

Подальша пошукова робота в сільських радах, Липовецькому райвійськкоматі по ідентифікації особи Паламаренко Олексія Несторовича та пошуку його місця поховання дозволила зробити висновок, що його останки та інших воїнів з братської могили с. Широка Руда були перепоховані в братській могилі в центрі м. Липовець. Однак на надмогильній плиті в м. Липовець не було прізвища Паламаренко, а було зазначено прізвище Полішаренко Олексій Несторович. В кінцевому рахунку все ж було ідентифіковано особу Паламаренка Олексія Несторовича і виправлено помилку на надмогильній плиті.

Пошукова робота, як видно з викладеного вище, була не простою, а тепер (з урахуванням сучасної війни) стала ще складнішою. Однак небайдужі люди, незважаючи на труднощі та перепони, продовжують займатися нею.

Так, член ВГО «Закінчимо війну», житель м. Києва Коробов Юрій Миколайович (до речі, пенсіонер, інвалід) встановив понад 20 раніше невідомих імен загиблих воїнів по Романівській сільській раді Житомирської області (на малій батьківщині своєї матері). Тепер він займається згаданою пошуковою роботою по населених пунктах Фастівського району Київської області і вже багато чого зробив. Зокрема спільно з педагогом–організатором позакласної роботи Фастівецької загальноосвітньої школи Конушенко Валентиною Володимирівною за підтримки директора школи Кібкало Людмили Володимирівни встановив ім’я 61 невідомого раніше воїна, які загинули в боях за с. Фастівець. Всього в селі загинуло 499 воїнів.

Не можу обійти стороною і неприємний факт у цій роботі, який якраз і підтверджує складність її проведення. Спочатку я хотів допомогти Коробову Юрію Миколайовичу звірити отримані ним через веб–сайт ОБД «Меморіал» списки загиблих в с. Фастівець воїнів зі списками Фастівецької сільської ради через громадського активіста м. Фастова, який твердо і рішуче пообіцяв допомогти, але на тому наші контакти і закінчилися. Майже два місяці він «водив мене за ніс», уникав спілкування і тільки завдяки керівникам вищезазначеної школи розпочату справу вдалося завершити. Зараз Конушенко В.В. залишилося лише віддрукувати обновлений список воїнів.

Користуючись нагодою, хочу щиро подякувати Кібкало Людмилі Володимирівні та Конушенко Валентині Володимирівні за надану нам допомогу, за виконану благородну роботу.

Зрозуміло, що особливої подяки за кропітку, нелегку пошукову діяльність по Фастівському району заслуговує Коробов Ю.М. Хочеться сподіватися, що йому вистачить сил та здоров’я здійснити все задумане.

Не можу не згадати і вчителя Малокужелівської загальноосвітньої школи Дунаєвецького району Хмельницької області Мельника Олега Антоновича. Він вже декілька років займається вищезазначеною пошуковою роботою, виявив імена 10 раніше невідомих односельчан, які загинули в роки Другої світової війни та 24 воїнів, які загинули в боях за села Мала Кужелівка та Руда Гірчичнянська. Підготував до друку 3 книжки про історію рідного краю, за результатами своєї пошукової роботи і завершує роботу над четвертою. На жаль, немає спонсорів для видання книг. До того ж, у результаті адміністративної реформи, школа, в якій працює вчитель, невдовзі буде закрита і він стає безробітним. Однак, пошукову роботу Мельник О.А. не припиняє.

Сьогодні, коли йде війна на сході України, така робота сприймається в нашому суспільстві вже неоднозначно. Все частіше можна почути: «Не на часі зараз займатися цією роботою».

Однак висловлю свою суб’єктивну думку. Пошукова робота часів Другої світової війни є важливою як з точки зору збереження історичної пам’яті про війну, так і з точки зору людської моралі, адже ще багато родичів полеглих воїнів шукають місце їх поховання та просять про гідне вшанування їх пам’яті. До того ж, всім нам добре відомий вислів: «Війна, не завершена доки не поховано останнього солдата» і це не гучні слова, а істина в цивілізованому суспільстві.

Хочу також ще раз наголосити, що пошукова робота за напрямом «Імена на обелісках» дуже масштабна, але разом з тим (що дуже важливо в наш непростий час) не потребує фінансових затрат на етапі звірки – основна робота проводиться через інтернет. А внесення правок на надмогильних плитах та їх заміна - то вже наступний етап в залежності від можливостей виконавчих органів місцевого самоврядування, наявності спонсорів.

Виходячи з цього, на мою думку, водночас з концентрацією зусиль суспільства на завершення сучасної війни, якась частина небайдужих громадян з числа, перш за все учнів, студентів, а також представників старших поколінь могли б зайнятися і цією благородною справою.

вернуться назад;

 

 

 

 

Наш архив

Помощь сайту

U194257898049
R299379597058
Z121858383480