Навигация


Июнь
Пн   3 10 17 24  
Вт   4 11 18 25  
Ср   5 12 19 26  
Чт   6 13 20 27  
Пт   7 14 21 28  
Сб 1 8 15 22 29  
Вс 2 9 16 23 30  

 

 

про ексгумацію та перепоховання у адмінмежах Мельниківської сільської ради Чигиринського району Черкаської області (Холодний Яр)

Дата добавления: 2012-08-17

Автор: О.В.Назаров

ЗВІТ
про ексгумацію та перепоховання у адмінмежах Мельниківської сільської ради Чигиринського району Черкаської області (Холодний Яр).

16 серпня у Холодному Яру, що на Черкащині, відбулось урочисте перепоховання останків двох партизанів, загиблих у 1943 році за різних обставин. Ініціаторами перепоховання були Чигиринська районна та Мельниківська сільська організації ветеранів ВВВ, і Національний історико-культурний заповідник «Чигирин».
Роботи проводились фахівцями Черкаського обласного осередку Всеукраїнської громадської організації “Закінчимо війну” та ПП МОО УТОПІК «Миколаївський науково-дослідний інститут охорони культурної спадщини» на підставі дозволу Міністерства культури України №22-022-П/12 від 10.04.2012р та дозволу державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій № 50/23/1/2012 від 24.04.2012р, за участю завідуючого філіалом «Холодний Яр» Національного історико-культурного заповідника «Чигирин» Богдана Васильовича Легоняка, та директора Кам’янського районного краєзнавчого музею Юрія Юрійовича Ляшка.

Перепоховання здійснювалось за підтримки Мельниківської сільської ради, Чигиринської райдержадміністрації та райради, Черкаської ОДА, за участю курсантів Пожежної академії імені Героїв Чорнобиля та Навчального центру підготовки молодших спеціалістів ДПСУ (смт.Оршанець).
Імена загиблих були відомі - командир розвідки загону імені Сталіна Микола Дорофєєв та розвідниця Ніна Кириченко. Перший, у минулому моряк, був не місцевий а вона начеб-то з місцевих, хоча достеменно не відомо. Щодо загибелі першого, тут побутує історія, що під час бою з карателями, який відбувся 16 серпня 1943 року він, прикриваючи відхід загону, будучи одягненим у німецьку форму, вклинився у ряди карателів, вів по ним вогонь, поки не закінчились набої, а потім підірвав себе протитанковою гранатою, щоб не дістатися ворогу живим. Після бою був підібраний партизанами, причому, начебто ще живим (ще за однією версією сам вийшов до загону), а після смерті похований на території бази загону. Єдиним ушкодженням кістяка, виявленим під час ексгумації було ушкодження черепа внаслідок дотичного ураження кулею чи осколком у праву тім’яну кістку, в результаті якого значна її частина просто відкололась. Одяг на ньому дійсно був німецький, причому у кишенях були виявлені гаманець із радянськими монетками, перочинний ніж та набій до ТТ. Із вищесказаного стає зрозумілим, що загинути він міг скоріше від осколка своєї гранати, а не підірвав себе.
Значно заплутаніша історія із його підлеглою, розвідницею Ніною Кириченко. Як стверджують ветерани і старожили, вона була розвідницею вищевказаного загону. Уже після бою, у якому загинув Дорофєєв, загін перейшов на іншу базу, а вона на той час знаходилась у розвідці і не знала про це. Пусту базу зайняв інший загін, який за деякими відомостями був більш лояльний до окупантів. Після розвідки Ніна повернулась на стару базу, але не заставши там своїх товаришів хотіла шукати їх на новому місці. Проте, начеб-то вона впала в око командиру загону, який хотів щоб вона відповіла йому взаємністю, а вона відмовила. Після цього він чи то назвав її зрадницею і наказав убити, чи то домігся її силою, і побоявшись помсти з боку її бойових побратимів вбив сам. Чи так було, чи ні, і хто її поховав, причому поряд з колишнім командиром, не відомо. Під час ексгумації було встановлено, що була вона молодою - 18-20 років, череп її було розбито тупим предметом, взуття на ній не було, а верхня частина кістяка була накрита німецьким кітелем, у кишенях якого лежали пластмасовий гребінець, чорнильна ручка та гаманець із німецькими цинковими пфеніжками і презервативом.
Як би там не було, але вони боролись проти загарбників і заслуговували на належне упокоєння. За свідченнями ветеранів, ці двоє були останніми із 52-х загиблих Холодноярських партизанів (решта була перепохована родичами до братських могил у рідні села). Перепоховавши їх до меморіалу партизанам біля Мотронинського монастиря, усі ми, можна сказати, долучились до закінчення тут Великої Вітчизняної війну, принаймні стосовно червоних частин, бо ж одному богу відомо скільки партизани натягали до лісу полонених загарбників і їх посіпак…

Голова правління Черкаського
обласного осередку ВГО “Закінчимо війну"

О.В.Назаров

ексгумація начальника розвідки

ексумація розвідниці

командир

розвідниця

перепоховання

вернуться назад

 

 

 

 

Помощь сайту

U194257898049
R299379597058
Z121858383480